Форум Школи Християнського Життя і Євангелізації

Пропоную поділитись особистим чи почутим від когось

Про Бога я знала вже давно, бо виросла в хорошій сім’ї, ходила до церкви, молилася. Я точно знала, що Він є. Але попри це моє життя належало мені. У 1999р. влітку я була на сарепті в Зарваниці. Тоді мені було всього лиш 10 рочків, але у цей час я вперше побувала на молитві прославлення – вона сильно мене торкнулась і вірю, що з того часу Бог по-особливому тримав мене. Після сарепти мій брат пішов на спільноту, але мене з собою не взяв – я була надто маленька для цього. Вірю, що тоді був ще не час для мене.
Далі я жила, але відчувала, що мої прагнення не збігаються з бажаннями цього світу. В школі я мала авторитет і цілком могла стати частину “крутої компанії класу”, але чомусь мене до них не тягло. Я жила далі, молилась щовечора. Я прагнула любові, але шукала її по-своєму. Та і що я взагалі могла знати про справжню любов? Ніхто мені про неї ніколи не говорив, я не знала що це взагалі. Поняття “любов” я завжди асоціювала з стосунками між хлопцем і дівчиною, які ще називали “ходінням”. Тому моє серце сильно і глибоко захотіло цього, як єдиний прояв чогось близького, теплого, жаданого, доброго і вірного.
Друзів у мене не було. А хто вони такі? Про чисту дружбу, як і кохання, я дізнавалася з книжок. Часті депресії, сльози перед сном, коли насправді залишаєшся сам на сам зі своїми думками стали звичним явищем.
Тоді моя мама прийняла Ісуса в своє серце і насправді захотіла, щоби вся сім’я навернулася. Тата брала на служіння в протестанську церкву “Етнос”. А мене постійно “пиляла”, щоб я пішла з нею до протестантів чи з братом на спільноту. А я просто інстинктивно опиралася. Причини не було, лише бунт підлітка.
І весь цей час Господь оберігав мене від різних компаній, поганих звичок. Також дякую Йому за те, що не давав мені хлопця(про якого я просила кожного дня впродовж досить тривалого часу і насправді вірила, що це ось-ось станеться), бо тоді я не знаю що було б далі. А попри його відсутність я шукала далі.
Влітку, коли всі шкільні знайомі, з якими спілкувалась трохи більше, ніж з рештою, забували про моє існування, самотність проявлялась ще більше. Я їздила в табори відпочинку з надією хоч там зустріти омріяне кохання, але нічого далі не було – всі стосунки закінчувались ще не почавшись, мене це ранило і слава Богу за це!
У серпні 2004р. відбулась євангелізація на Театральному майдані в Тернополі і я зараз досі не можу зрозуміти як я погодилась туди піти. Тому що я була людиною, яка дуже боялась нових людей, була закомплексованою і зосередженою в собі, але Господь сказав : “Досить! Пора вже Моїй Олічці побачити світло!”. І це сталося. Під час євангелізації, я просто дуже сильно плакала, спочатку дуже соромилась, але потім стало всерівно – надто довго я всі емоції тримала в собі. Так було на перший день. Наступного дня євангелізація продовжувалась і я прийшла. І коли сказали, що можна вийти, щоб за мене помолилися, то певно Бог влив в мене вагон сміливості, бо я просто так би ніколи цього не зробила(Останні ряди, ніколи не висовуватись, бути непомітною – це моє місце було). Я пішла, не зважаючи на те, що ніхто не виходив і за мене молився Павло Монтецький (зараз о.Роман). Мене душили сльози, я питала чого я плачу і нічого не розуміла, але Господь робив свою роботу. Павло запросив мене на спільноту, сказав коли вона збирається. Я нічого конкретного не сказала. Але чомусь все-таки прийшла. То було 24 серпня День незалежності – для мого життя це досить символічно. Бо я по-справжньому наблизилась до незалежності, свободи.
Почався шлях навернення. Кожного зібрання я плакала впродовж десь місяців 6-7. Я плакала не від того, що мені було погано, що мене постійно ображали. Ні! Просто моє серце вперше пізнало смак справжньої любові! Воно було настільки самотнім, закритим, недоступним, так довго не знало любові! Так довго її прагнуло, що коли це нарешті сталося, то не могло довгий час звикнути і кожен доторк Господа здавався миттю блаженства.
Зразу ж я почала відвідувати Школу Християнського Життя та Євангелізації з осені 2004р. Де і прийняла Ісуса Господом. Зростала духом там. Господь почав мене міняти. Я потрохи відкривалася, як ракушка з перлиною, але до перлини ще було далеко. Почали з’являтися друзі в класі. Весь мій 10-ий клас був, наче мене помістили в бульку, і я жила так, ніби попала на Марс. Господь оберігав мене від якихось сильних зранень, я просто розвивалася, пізнавала Бога, читала Його Слово.
Літо 2005р. було дуже сильним і будуючим. Навіть просто тим, що це було найкращу літо з усіх мною пережитих до цього, бо не було вже самотності. А це був час з Господом.
Школа в Карсилові кін. червня – поч. Липня. Бог провів унікальну роботу в мені.
І зараз відчуваю себе зміненою і коли дивлюсь на пройдений шлях, то дивуюся на скільки Бог благий! На скільки добрий і терплячий. Не можу віддячити Йому, немаю чим, і через те стараюсь робити з свого боку усе, щоб приности радість для мого Татуся і для Його улюблених діток.

Кожен з Вас любить подарунки (бо хто їх не любить?). Тому, що це – щось таке, що завжди приносить радість, якої інколи нам так бракує серед вічних проблем і буденних клопотів. А тепер уяви собі, що Ти є подарунком для когось. А тому той, хто одержить Тебе в подарунок, буде радіти і тішитися, як маленька дитина, яка отримала цукерку. Чи знаєш, чому Ти є подарунком? Та тому, що маєш можливість дарувати іншим “свого” Ісуса.
Ісус насправді унікальний! Бо створив нас не лише подарунками для інших, але і для самих себе. І коли ти не приймаєш і не любиш себе такою маленькою чи кучерявою, такою усміхненою чи сумною, несміливою чи упертою, то не зможеш бути подарунком для інших, просто не зможеш!! Найперше, Ти чітко мусиш усвідомити і зрозуміти: Бог подарував Тобі Тебе, такою особливою і неповторною, такою, як Ти є... Він придумав Тебе сам, Він думав над кожною “деталлю” Твого “я”, Він порахував волосинки на Твоїй голові, це Він покликав Тебе по імені, бо не Ти, але Господь перший вибрав Тебе! “Потім вийшов (Ісус) на гору й покликав тих, що їх Сам хотів” (Мр.3:13).
Отож, спробуй відчути себе в цю хвилину дуже симпатичним подаруночком, гарно упакованим у святкову коробку із рожевим бантиком. Приготуйся, бо вже зараз Господь подарує Тебе комусь  !
(Марічка)

історія ся страшенно довга та закручена із найрізноманітнішими перипетіями та з найнесподіванішими деталями тож я зразу розповім end.
(happy).
так от...
Я НАВЕРНУЛАСЬ!!!!!!!!!!!!!!!
це правда було ще 2007 літка але я таки не перестаю тішитись
і підозрюю що робитиму це до кінця свого життя...

вітаю, це чудово! ще одна Божа донечка, тримай радість в своєму серці!

а я 2 тижні тому була в Дніпродзерживську на школі. за 2 дні до неї мене пірвало туди поїхати. думаю, що Духом Святим

я там знала тільки кількох людей, але чомусь це мене і привабило. вдалось владнати все з універом і взяти хороші квитки. розцінила останнє як Боже провидіння. цікаво, що наперед конференції вже були всі поділені і служителів досить. я трохи розчарувалась як дізналась про це, бо уявляла себе героєм-рятівником - тіпа поїду спасати погибаючу філію, де бракує служителів але квитки вже були взяті (до цієї інформації), то я запхала то розчарування Богу за пазуху і поїхала.

а там і конференція мені знайшлась, і ше всякі потрібні справи

в пятницю було важко. в незнайомій обстановці почала бачити свою поведінку в іншому ракурсі: гріхи, помилки, яких не видно в насидженій, теплій домашній обстановці. почала себе пресувати. але вранці спробувала віддати це знову Богові на прославі і Він подарував мені стільки радості, шо я весь день суботній і недільний ходила-літала, відпочивала серцем. і служіння було для мене великою радістю. крім цього, Бог показав мені, що не забув про моє бажання. воно вже пару років родиться, то тухне, то знов підіймаєтсья - грати на гітарі в прославі. особливо в цей час мені було важливо, шо Він про це памятає. а на коли воно здійсниться, то вже Йому довірила.

я дякую Богу за можливість там бути, познайомитись з тамтешніми людьми (якшо вони читають моє свідоцтво, то ВЕЛИКИЙ ПРИВІТ, користуючить моментом, передаю - прям "поле чудес"

і ще одне Боже чудо. я купувала квитки назад разом з тимим що вперед у середу - за 2 дні до школи. а Вітуня в купувала свої в четвер з іншої станції і чомусь їй дозволили взяти в добовій касі квиток назад. ми вже в Дніпродзержинську звірились і знаєте шо вийшло? ми не домовлялись, а мали один поїзд, один вагон і поряд місця нижні!!! Господь дарував мені приємну кумпанію дорогою додому. благий Господь!!!

як приємно! просто капці

З глибокого дитинства памя’таю, що ми з сестрою поки не вивчили „Вірую”, не мали права подивитись фільм „Тарзан”.Це мама так вирішила. Але в загальному моя мама ніколи не вирізнялась великою побожністю, хоча сама по собі є людина надзвичайно добра, привітна і завжди говорить”Якщо я поможу іншим людям-Бог допоможе моїм”. Вона завжди мені нагадувала Добру фею з казок...
Нажаль мама завжди відмовляла нам в спільній молитві. І нас з сестрою це боліло.Ми почали молитись за її навернення. На той час ми навіть почали ходити всі на Літургію і мама 2 рази прочитала Святе Письмо.Але спільної молитви не було...
В сім’ї склалося скрутне матеріальне становище і мама вирішила поїхати за кордон. Інша країна, пошук роботи, нові люди, мова... Мама витримала, але пройшло аж 9 років, коли вона направду навернулась. Я хочу кричати на весь світ-НАВЕРНУЛАСЬ!!! Навернулась з подяки Богові за наше з сесторю життя. Впродовж цих років вона відчула і побачила скільки всього доброго, великого дав нам Бог. Бачила і бачить як Ісус нас благословив чоловіками і дітьми.
Рік тому моя маме перестала працювати по неділях і вирішила неділю присвячувати Богові і йти до церкви.
Приєдналась до руху „Матері в молитві”, почала молитись на вервечці. І найголовніше - ні неділі без Святого Причастя.
Коли мама приїхала цього літа на „канікули”, то запитала чи не маю часом... лишньої Біблії. Бо в них там жіночки кожна має і читають, розважають...Та ще кругліші в мене стали очі коли мама побачила спільнотову газетку і цілу купку газет забрала з собою читати...за кордон. Їй цікаво, чим тепер живемо у спільноті. Забрала також пів пакета різних книжечок, щоб роздати там нашим заробітчанам. А ще з радістю розповідає про їхнього священника, про його проповіді , щирі розмови з людьми.Дивлюсь на неї і радіє серце моє...
Які дивні діла Твої, Господи...Як довго ми молились за мамине навернення, і Ти почув нас і звеселив ....
А спільна молитва таки була у нас з мамою.Ініціатором була...мама і ми спільно молились за роди моєї сестички.

Вітаю!
Хвала Пану!

Слава Iсусу Христу! Мене звати Маша, менi 25 рокiв. Я iз Украiни, Iвано-Франкiвськоi обл, смт Заболотiв, думаю багато хто iз вас знае це мiстечко, так як там прозодить одна iз лiтнiх сесiй школи. Зараз ми iз чоловiком проживаемо i працюемо в Москвi. Коли я почула про те що школа буде i в Москвi, подумала: А класно було би потрапити сюди на школу, не те щоб менi не подобалось дома, просто iз цiкавостi Та тодi я про це iмрiяти не могла. Та всежтаки, ось я тут I наступнi вихiднi буде зимова сесiя Ми iз чоловiком належимо зараз до чудовоi спiльноти, дружноi, веденоi Божим Духом! Ось як бувае коли ти iз Господом! Нiколи не знаеш, що наступним приготував для тебе Господь!

мм...розкажу мабуть і про своє навернення (якщо це комусь цікаво). Отже народився колись такий собі Іванець(я). Коли хрестили, то "падре" сказав що я буду доброю людиною. Потім я собі ріс, наді мною час від часу ворожила бабця і так я собі ріс далі. Потім інша бабця мене стала в церкву тягати (я ще малий був)... до речі йти я туди не хотів, але мене ніхто не питав. Кожне служіння для мене закінчувалося досить швидко. Тому що заходив у церкву я самостійно, а виносили мене звідти мабуть на руках бо приходив до тями я вже на дворі Тому коли я наступного разу чув від баби "йдем у церкву", то реагував приблизно так " ", але ми йшли і минула історія повторювалась. Потім літо закінчилося і я нарешті прийїхав додому де мене ніхто не тягнув те місце в яке я йти не хотів)) Потім пройшло кілька років, і я зайнявся тим що здавалося мені моїм покликанням. Я завжди був не байдужим до оккультних наук, "і от тобі на!". Спочатку зацікавився,потім вивчав і звісно "слово без діла пусте", тому була і практика. Давалося мені це легко, і до того ж я цю справу любив. І так певний час... .
Багато років у мене є "бест френд" який вірив у Бога, та і тепер вірить. Ходив у церкву, спільноту і т.д. Він довгий час мене хотів навернути (здається що більше року). Регулярно кликав до церкви. Ми з ним постійно сперечалися)))Він казав що людина без Бога немічна. А я казав що вона є СИЛЬНОЮ, а Боги є лише інструментами. До речі для мене Бог був на рівні з якимись там душками, чи божествами до яких можна звертатися і мати з цього те що потрібно. Так він мене кликав, кликав, а я завжди морозився і казав "піду коли прийде на це час". Потім десь після НГ я відчув що треба щось міняти... звісно добре виходить, розвиваюся. але щось там не те... я шукав не знати чого.. і не міг цього знайти.. . Тоді мені згадався Бог, через пару днів депрессу мені здалося що мабуть "прийшов час" піти в храм. Подзвонив другу, спитав чи можна з ним піти)) Він звісно що погодився,і так ми пішли. Там я відчув що мені погано... але не вийшов... До початку літургії до мене підійшла дічина і запросила до них у спільноту. Я погодився. У вівторок пішов на спільноту, перше враження негативне (зборище фанатиків які щось там триндять про Бога). В неділю я знову прийшов на служіння. на спільноту думав не йти, але не було спокою і чомусь мене туди потягло піти. Я пішов. Враження змінилось)) Тижнів через три сказали що буде у Львові зимова школа. Я спитав що це, але детально мені не казали. Я туди поїхав з розрахунком на якісь нудні лекції, і взагалі був готовий до прийняття думки про те що викидаю на вітер три дні зі свого життя... .Але приємно здивувався. Цікаві реколекції, прослава, пантоміми. Перша пантоміма вразила дуже сильно, ніби вся про мене. Власне кажучи вона була сильним поштовхом для обдумування свого життя. За ті три дні багато чого зрозумів. Згадав багато гріхів які я зробив, хоча раніше це для мене було нормальним типу "а шо там такого?". Виникло бажання відійти від "улюбленого заняття" і тут стала доречною молитва відречення яка там була. Потім приїхав додому, зібрав свою домашню "чорну" бібліотеку, деякі речі, склав все гарно в сумку, пішов у ліс, і спалив. Вперше побачив як не хоче горіти звичайний папір(не вологий) але все таки згорів. А те що не горіло я розібрав і закопав. Виходячи з лісу я відчув таке велике велике полегшення... таке ніби мішок цементу з себе зкинув(чи то сумка від книжок і речей важка була) Далі я ще багато чого можна написати, але я помітив що тут і так уже текст великий, тому напишу самий кінець, такий собі хепі енд. Я все таки знайшов те що шукав. Я знайшов турботу Бога, його любов, і взагалі це важко описати.Я навернувся!))

Слава Богу за тебе! Твоє свідоцтво будує мою віру, дякую

Йому завжди слава, радий якщо тобі згодилось))))